Одні з перших банківських карт були винайдені в Америці. Це були кредитки, але вони не вважалися банківськими і підтверджували лише платоспроможність власника за межами його банку. Їх виробляли з картону. У 1914 році деякі магазини та ресторани стали видавати постійним покупцям ці картки для застосування в якості документа при оформленні угод. Таким чином магазини намагались «прив’язувати» до себе покупців Власне після цього і назвали програму прив’язаності покупців (програми лояльності).
Пластикові картки історія
У 1920-х роках картки з «чистих» магазинів і ресторанів перебігали на «брудні» бензоколонки (так було замічено назву «бензинових карт»). Потрібно було замінити матеріал, і в 1928 році бостонська фірма Farrington Manufacturing випустила перші залізничні карти. На них видавлювалися (ембосувалися) ідентифікаційні дані, власне, що дозволило в якій-небудь ступені автоматизувати функцію захисту картки.
При оформленні купівлі продавцем на особливому пресі (імпринтері) робили слід даних на торговому чеку-квитанції (сліп). Ця розробка способу карт, не звертаючи уваги на вражаючі сучасні технічні послуги в цій області, збереглася і донині. Заголовок компанії був у тому числі й показаний у міжнародній статі ISO 7811-3, присвяченій пластиковій карті: шрифт, який описано в ньому, застосовується для друку карт, він, наприклад, і називається – Farrington 7B.
Пластикові банківські картки
Початок банківських кредитних карт поклав Джон С. Біггінс, один із спеціалістів споживчих кредитів Державного банку Flatbush в Брукліні. У 1946 році він організував роботу за кредитною схемою Charge-it, яка передбачала розписки, що приймаються районними магазинами від покупців для невеликого придбання. Для комфортності придбання магазин здавав ці розписки до банку, який оплачував їх з рахунків клієнтів.
Перша глобальна платіжна карткова система була розроблена в 1949 році фірмою Diners Club. Ключовим різним її від попередньої системи було власне, що між покупцями та платними компаніями присутня посередник, який бере на себе проведення розрахунків. Як це вирішило Diners Club замерзнути 1 і досить глобальною універсальною картою.
Мисль сотворення подібної карти з’явилася в центрі Манхеттена, а також у ресторані Major’s Cabin Grill. Там повстречалися Альфред Блумінгдейл, внук основоположника 1-го з найбільших американських універмагів, його давнішній приятель Френсіс Макнамару, керівник на той момент економічної фірми Hamilton Credit Corp., і юрисконсульт Френсіса — Ральф Снайдер.
Історія виникнення пластикової карти в процесі обіду бесіда вийшла від одного покупця Макнамари в Бронксе. Даний делец вирішив соседям скористатися власним банківським рахунком за відсотки. Торговці магазинів звонили йому по телефонному апарату і, отримавши позволення, записали ціну покупок. У подібному сділку новаторством вважалося присутність посередника, який, застосовуючи власну кредитоспроможність, надає суд людям, не іменуючи ймовірність отримати її інакше.
Дана економічна схема їм досить приглянулася. Недостаток вони помітили тільки в кредитуванні людей, не мають у магазині кредитної частини. Так як почаще всього, як з ними появляються труднощі. У подальшому цей ресторанчик привидівся їм найбільш успішним простором для становлення свіжого бізнесу.
Подозвав власника ресторану, вони поцікавилися у нього, скільки він хоче виплачувати за свіжих покупців, які вони мають намір до нього присилати. Обладатель мгновенно дал відповідь: «Семь процентов». Несколько позже, коли їх бізнес почав процвітати, вони задали питання про те, що є власником ресторану, відкуда він взяв ці знайому «семь відсотків». «Агент по подорожам настоятельно попросив десять», — був відповідь.
Замінити в якості ідентифікації покупців, співучредители прийняли рішення ембосовані пластинки, які до того часу вже були достатньо всераспространени та приноровилися в множинних магазинах і бензинових компаніях. К програмке було привлечено 10–12 близькорасположенних ресторанів мегаполіса. За 1-ый луна виток склав 2 тыс. $, но вже сквозь 4 місяця – 250 тыс.
Для становлення бізнесу безвідкладно вимагалися кредитні способи, а партнери приймають заключення про союз власних фірм. Свежа фирма получает заглавие Diners Club. Уже сквозь год 285 торгово-сервісних організацій обслуговували 35 тыс. грн. держателей карт фирмы. Diners Club періодично стягує з власних покупців оплату за річний сервіс карти в об’ємі 3 $. К концу 1951 року фірма принесла володільцям вигоди в об’ємі 61 222 бакса з оборотом в 6,2 млн. грн.
Дальше спільно з розвитком ринку Об’єднаних Штатів Америки операції з картами стали внедряться в’їзд. У 1951 році Diners Club віддала перше рішення на впровадження власних схем і власного імені в Англії. Я вже в послідстві цього були замічені ці знайомі платіжні системи, як Visa, Mastercard і American Express.